Звірства росіян у Бучі та Гостомелі на Київщині, в Ізюмі на Харківщині, знищення Маріупольського пологового будинку та драмтеатру, вбивство українців на вокзалі у Краматорську — усі ці та інші злочини проти мирних українців російський агітпроп називає «постановкою». 

Використовуючи цей термін, пропагандисти хочуть приховати свої терористичні дії та зняти з себе відповідальність. Мовляв, Росія не чинить жодних воєнних злочинів, її просто хочуть дискредитувати. Нібито для того, щоб виставити Росію агресором, Україна бреше. Ба більше, російський агітпроп усіляко намагається виправдати вбивство українців, кажучи про так зване інсценування подій: усі тіла загиблих, що знаходять на звільнених від окупантів територіях, називають «фейком за участі професійних акторів». Наприклад, після звільнення Бучі російський агітпроп просував різноманітні тези, серед яких: «Україна здійснює провокацію» чи «жоден мирний мешканець не постраждав» тощо. Інші ж звільнені території вважаються «Бучею 2.0» (Харківщина), «Бучею 3.0» (Херсонщина). У такий спосіб пропагандисти вкотре акцентують нібито непричетність Росії та її окупаційних військ до усіх воєнних злочинів на території України. Щодо терористичних обстрілів, то російський агітпроп також знаходить собі виправдання, шукаючи у всьому так звану «воєнну ціль». Нібито в об’єктах цивільної інфраструктури, в лікарнях, у школах і в пологових будинках розташований «штаб нацистів» чи «центри прийняття рішень».

Проте під терміном «постановка» насправді приховано інший — геноцид українського народу. Геноцид, який вчиняє щодня російська армія на території України. Знищуючи українські міста й села, вбиваючи тисячі українців. Зокрема, дітей.